Чому ми не впізнаємо власний голос

Якою була ваша реакція коли ви почули власний голос записаний на плівку чи інший записувальний пристрій? “Жах!” “Невже це я?” Очевидно, він видається якимось писклявим, огидний. Не такий чудовий і мелодійний, яким ми чуємо його в голові. Чому так відбувається і як нас чують усі інші? Що ж відбувається з нашим голосом?

Як ми чуємо навколишній світ

Зануримося трохи в анатомію. Як побудоване вухо? Воно, по суті, складається з трьох частин: зовнішнє вухо, середнє і внутрішнє.

Зовнішнє вухо на те і зовнішнє, бо воно знаходиться на зовнішній частині голови. Це те, що ми бачимо. Воно відкриває вушний канал, а барабанна перетинка відділяє його від середнього вуха.

Середнє вухо включає в себе три кісточки: молоточок, коваделко і стремінце. Вони підсилюють звук і передають сигнал у внутрішнє вухо.

Внутрішнє вухо – це останній ланцюжок у зв’язку з мозком. У ньому знаходиться завиток де звук вже перетворюється в кодований сигнал, який передається мозку для розпізнавання через слуховий нерв.

По суті, будь-який звук, який сприймає наш мозок, – це серія коливань. Вібрація проходить через три кісточки середнього вуха і передається у вушний завиток.

Як ми чуємо власний голос

Є два шляхи, якими звукові коливання потрапляють у наш мозок – повітрям і через кістки.

Повітрям. Так ми слухаємо музику, голоса рідних нам людей, навколишній світ, а також власний голос у запису.

Через кістки. Так ми сприймаємо свої внутрішні шуми, в тому числі коливання голосових зв’язок.

Отже, коли ми чуємо власний голос, ми чуємо змішаний звук -той, що передається по повітрю і “внутрішній голос”, приглушений кістками. І цю особливу інтонацію нашого голосу, таку рідну нам, на жаль, чуємо виключно ми самі.