Моа – найбільший птах на землі

На сьогодні найбільшим птахом, що мешкає на землі є африканський страус (лат. Struthio camelus) – він має висоту до 270 см і вагу до 156 кілограм. Але він поступається у розмірах іншому нелітаючому птахові, який, по міркам історії, вимер не так вже й давно – якихось 500 років назад. Мова йде про моа.

Про існування велетенських птахів моа людям відомо давно, але з якого часу точно, сказати важко. Все ж таки є одна точна дата – 1839 рік. Саме тоді перша кістка моа потрапила до рук учених. Ним виявився Річард Оуен. За перказами, її залишив йому невідомий моряк, коли професор був у відпустці. Коли Оуен повернувся додому і оглянув кістку, то зрозумів, що стоїть на порозі відкриття світового масштабу. Він став шукати того моряка, але той безслідно зник. Така от загадкова історія в дусі вікторіанської Англії. Як би там не було, але кістка з обома обламаними кінцями дійсно існувала, її привіз до Англії хірург Джон Рул, і він бачився з професором Річардом Оуеном.

Спочатку Оуен не надав цій знахідці великого значення, прийнявши її за “супову кістку” бика, але піддавшись наполяганню Рула забрав її з собою до музею, щоб з’ясувати кому ж вона може належати. Коли ж професор побачив, що кістка дуже схожа на страусину, тільки неймовірних розмірів, він, м’яко кажучи, задумався. Колеги, з якими він обговорював відкриття, порадили йому не поспішати з висновками і почекати нових даних. Все ж Оуен вірив у власні сили і не потребував порадників. Він мав кістку, яка була такої ж будови, як страусина, але важча і більша, та ще і не викопна. Отже, вчений вирішив – повинні бути і інші останки, якщо не самі живі птиці, і громадськість Нової Зеландії має допомогти йому в їхньому пошуку. Він замовив 500 відбитків звернення і розіслав його місіонерам, торговим агентам, морякам в надії на підтримку. Так сталося, що поки його листи пливли на далекі острови, з’явилися нові докази – ціле зборище кісток моа.

Самими першими повідомленнями про Нову Зеландію, без сумніву, були повідомлення Кука. Деякі автори писали, що коли корабель Кука кинув якір, гігантський птах стояв на березі а потім зник у хащах, коли човен поплив до берега. Але сам Кук про це не говорив: в його повідомленнях немає нічого, що вказувало б на існування моа. Так що його мовчання в цьому питанні розцінювалося як доказ того, що моа за часів Кука вже не було на островах.

З початку ХІХ століття багато людей – головним чином англічан – стали їздити до Нової Зеландії і писати книги про подорожі. Першою з них стала книга Джоела Полака, яку було опубліковано у 1838 році. Він зазнав аварії на Північному острові у 1831 році і провів там шість років. Полак писав, що спілкувався з місцевими мешканцями маорі і ті показували йому великі кістки. Також він додав, що тварини, яким належали ті кістки, живуть на Південному острові до цих пір.

Що з цього приводу могли розповісти самі маорі? Одна з легенд збереглася завдяки губернатору Нової Зеландії Фіц Рою. У 1844 році він зустрів старого маорі по імені Хауматанґі. Той з гордістю розповів йому, що в дитинстві він бачив капітана Кука. Очевидно це стосувалося подорожі 1773 року. Оскільки у цей час Хауматанґі було близько 85 років, то у той час йому було 13-14 років, що могло бути правдоподібним. Дідусь розповів, що останнього моа у його провінції бачили за 2 роки до того.